Мовленнєвий етикет української дитини

​

Культура мови – це проблема, що так чи інакше наявна в усякій національній спільноті і буває предметом публічного обговорення та пильної уваги мовознавців, письменників, узагалі людей, небайдужих до виражальних можливостей слова або престижу своєї мови. Адже літературна мова в усіх народів відрізняється від розмовної, «народної», і потребує постійного дбайливого догляду, культивування.

Культура мовленнєвого спілкування є складовою загальної культури людини, одним із найважливіших показників цивілізованого суспільства.

Мовленнєва поведінка українців здавна відзначалася культурою, делікатністю, доречністю, щирістю, відвертістю й водночас простотою.

Не дивно, що український народ  ставився з такою пошаною, вірою й любов’ю до своєї мови. Видатний український поет, учений і громадський діяч М.Рильський писав:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненаситно.

Політь бур’ян. Чистіше від сльози

Вона хай буде.

Боротьба за чистоту й високу мовну культуру – це боротьба за культуру взагалі. Дбати за очищення мови від усякого засмічення й за дальше піднесення її культурного рівня – це обов’язок нашого українського суспільства, а особливо працівників дошкільних закладів.

В дошкільному віці інтенсивно засвоюються моральні почуття дітей, розвиваються норми та правила поведінки, формуються риси характеру й етичні навички, починає складатися стиль взаємовідносин із дорослими й однолітками. Саме тому одним із пріоритетних завдань сучасної дошкільної освіти є формування у вихованців навичок культури поведінки як основи морального становлення особистості в майбутньому.

Формування культури поведінки в дошкільному віці передбачає, насамперед, ознайомлення дітей із правилами та нормами мовленнєвого спілкування, а саме: формулами мовленнєвого етикету.

Етикет (франц. etiguette) – у широкому розумінні – зведення норм поведінки, дотримання правил чемності, що склалися у суспільстві. (Укр. пед. словник, с.119).

У великому тлумачному словнику Української мови ми читаємо, що «Етикет це установлені норми поведінки і правил ввічливості у якому-небудь товаристві.»

Під культурою мовленнєвого спілкування ми розуміємо соціально-моральні норми поведінки і культури мовлення, які необхідні для регуляції соціальної взаємодії людей в процесі їхнього спілкування в практичній і трудовій діяльності.

Структурними компонентами культури мовленнєвого спілкування виступають:

*   правильність мовлення;

*   комунікативна доцільність;

*   комунікативні якості мовлення;

*   невербальні засоби спілкування;

*   мовленнєвий етикет.

З’ясуємо значення кожної зі складових культури мовленнєвого спілкування.

Правильність мовлення – обов’язковий критерій мовленнєвої культури.

Комунікативна діяльність мовлення залежить від адекватного вибору особою, що говорить, нормативних засобів, які необхідні для вираження означеного в певній мовленнєвій ситуації.

Від вибору мовцем комунікативних якостей мовлення (правильність, логічність, точність, ясність, багатство тощо) залежить відповідність мовлення нормі та її доцільність.

Невербальне спілкування – це реалізація системи у вигляді сигналів різної фізичної природи (міміка обличчя, жестикуляція, рухи тілом тощо).

Мовленнєвий етикет науковцями визначається як особливо значуща характеристика культури мовленнєвого спілкування. Він визначає правила мовленнєвої поведінки в стандартизованих (типових, однотипних) ситуаціях мовленнєвого спілкування.  Засвоєння правил мовленнєвого етикету відбувається за такими напрямками, як-от:

*   збагачення лексики дітей формулами мовленнєвого етикету;

*  сприяння «розгортанню» формул мовленнєвого етикету шляхом звернень до дітей, мотивування ситуацій;

*  навчання доцільного використання не мовленнєвих (жест, міміка, інтонація) форм спілкування, правилам і нормам мовленнєвого етикету.

Навчання мовленнєвого етикету дітей дошкільного віку передбачає ознайомлення з формулами, використання яких є доцільним під час:

–   знайомства;

–   привітання;

–   прощання;

–   звернення з проханням, подякою, компліментом, вибаченням, втішанням;

–   висловлюванням згоди.

Ознайомлення дошкільників із формулами мовленнєвого етикету може бути присвячене як окреме заняття так і частина заняття з розвитку мовлення. Під час проведення цих занять педагог оперує прийомами навчання, які допомагають дітям виокремити в мовленні вихователя формули мовленнєвого етикету, зрозуміти їх значення, запам’ятати й активно вживати в мовленні.

Розглянемо докладно ці прийоми.

Насамперед це промовляння формул мовленнєвого етикету вихователем. Педагог повинен вимовити вираз або слово так, щоб діти вернули увагу. Це досягається чіткою дикцією, але не слід використовувати промовляння слова або виразу по складах.

Наступний прийом – тлумачення значення цієї чи іншої формули мовленнєвого етикету, розглядання ситуацій, у яких використовуються різні формули.

Інтерес дошкільників до формул мовленнєвого етикету підсилює пояснення їх походження (етимології). Застосування цього прийому є найбільш доцільним у роботі з дітьми старшого дошкільного віку, іноді –   й з молодшими дошкільниками. Основна мета використання цього прийому – поглиблення розуміння формул мовленнєвого етикету, розвиток у дітей феномену «чуття мови».

Задля вправляння дітей у самостійному вживанні формул мовленнєвого етикету, дійовим буде прийом включення цієї чи іншої  формули в речення,

показ можливостей її сполучення з іншими словами.

У молодшому та середньому дошкільному віці засвоєння малюком формул мовленнєвого етикету відбувається на засадах наслідування мовлення батьків, вихователя, інших дорослих. Під час навчання мовленнєвого етикету дітей молодшого та середнього дошкільного віку цілком доцільним є введення цих формул до дидактичних ігор і вправ із використанням сюжетної ляльки («Лялька Даринка збирається на гостини», «Даринка лягає спати», «В Даринки День народження» тощо).

Під час гри вихователь особливу увагу    звертає на вживання дітьми формул мовленнєвого етикету; намагається активізувати всіх учасників гри, урізноманітнюючи завдання (вимовляти разом, пригадати, як про це повідомлялося в казці, оповіданні тощо). Вихователь може використовувати танцювальні вправи та рухливі ігри, морально-етичні ситуації.

В старшому дошкільному віці етична бесіда є традиційною формою ознайомлення дітей із мовленнєвим етикетом.

Раджу проводити такі типи бесід:

Інформаційна бесіда (бесіда-повідомлення) має на меті дати дітям відомості про історію виникнення правил і норм мовленнєвого спілкування, формул мовленнєвого етикету, переконати в необхідності їх дотримання, збагатити досвід дітей прикладами використання формул мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях.

Проблемна бесіда (бесіда-роздум) має на меті уточнити уявлення дітей про правила використання формул мовленнєвого етикету, спонукати дітей до обдумування правильності використання формул мовленнєвого етикету в різних життєвих ситуаціях.

Під час активізації в мовленні старших дошкільників формул мовленнєвого етикету заслуговує на увагу використання словесних дидактичних ігор і вправ.

     Словесні ігри й вправи не повинні бути довготривалими (5-7хв.). Раджу використовувати їх під час проведення занять із розвитку мовлення. Спочатку вправи виконуються в повільному темпі, адже вихователь повинен контролювати відповіді дітей. Поступово темп проведення гри або вправи збільшується.

Дотримання правил мовленнєвого етикету можна навчати дітей у іграх -драматизаціях, інсценівках, віршах, прислів’ях,  піснях, оповіданнях моделюваннях та аналізом ситуацій.

Культура людини виявляється не тільки в умінні говорити, а й у вмінні вести бесіду та вислуховувати свого співбесідника. Дітей треба вчити не тільки говорити голосно, виразно, відповідним тоном, а й знати правила культурного мовленнєвого етикету.

Познайомте дітей та навчіть їх користуватися правилами культурного мовленнєвого спілкування.

1. На запитання, звернені до тебе, відповідай ввічливо. Чітко вимовляй слова і звуки, говори досить голосно, щоб усім було зрозуміло.

2. Уважно вислуховуй вказівки старших.

3. Вітайся при зустрічі з друзями і знайомими. Слова вітання чи прощання промовляй доброзичливо і досить чітко, щоб тебе чули.

4. Не забувай вибачитися за допущену якусь недоречність у поведінці.

5. Дякуй за надану допомогу, увагу, турботу.

6. Не забувай про слово «будь ласка», якщо звертаєшся із запитанням, проханням, вибаченням. Пам’ятай, що не всяке твоє прохання може бути виконане, не наполягай, якщо тобі відмовляють, не будь впертим і набридливим.

7. Не перебивай розмову дорослих. Якщо тобі терміново треба звернутися, то промов: «Вибачте, будь ласка!» і, дочекавшись дозволу, звернися з проханням.

8. Під час розмови поводь себе скромно, спокійно, дивись при цьому в очі співрозмовнику, не розмахуй руками.

9. Умій помовчати, коли це потрібно.

10. Не розмовляй голосно у транспорті, на вулиці, громадських місцях (театрі, кінотеатрі, магазині тощо).

11. Уникай грубих, зневажливих слів у своїй мові.

Мова – тонкий інструмент. В одних устах вона звучить із такою силою, що, кажучи словами І.Франка, «мов трубою, міліони зве з собою», в інших – тільки ріже слух, вона – мов те лушпиння без животворного зерна.

Якої великої ваги надавав наш народ у своїх приказках і повір’ях мові, людському слову! У народі вірили колись, що певним словом, яке мало хто й знає, можна й скарби в землі знаходити, й хвороби та всякі недуги лікувати, й від лихої людини та звіра оборонитись. «Ласкавими словами й гадюк чарують», –  каже  одна українська приказка, а друга додає: «слово не стріла, а глибше ранить». «Гостре словечко коле сердечко», «Сказаного й сокирою не вирубаєш», «Що вимовиш язиком, того не витягнеш волом»,  –  запевняє народна мудрість.

Які ж завдання стоять перед вихователями різного віку, щоб навчити дошкільників формулам мовленнєвого етикету, підготувати у вмінні орієнтуватися в ситуаціях спілкування: виявити ініціативу або коректно припинити розмову?

Четвертий рік життя

Вчити дітей під час розмови, спілкування дивитись в очі, стояти (чи сидіти) спокійно, розмовляти з посмішкою на обличчі, не відволікатись, не тримати руки в кишені, уникати сторонніх жестів (руками, ногами, головою), дотримуватись відповідного тону, інтонації розмови.

Засвоїти форми звертання до дорослих: називати на ім’я та по батькові, вітатися й прощатися з вихователем, співробітниками дитячого садка та іншими дорослими, не втручатися в розмову дорослих, дякувати за допомогу, виявлену увагу.

Засвоїти форми вертання до дітей: називати дитину на ім’я, розмовляти спокійно, лагідним і привітним тоном, не втручатися в розмову інших дітей.

Засвоїти форми чемної поведінки – вітання, ввічливого прохання, подяки, вибачення, ввічливого звертання «Ви» до дорослих.

П’ятий рік життя

Продовжувати вчити дітей культурі мовленнєвого спілкування: розмовляти спокійним, лагідним тоном, дивлячись в очі співрозмовникові, без сторонніх жестів і рухів, під час розмови стояти прямо, не крутитися, не тримати руки в кишенях.

З повагою та доброзичливістю ставитися до співрозмовника, уважно його слухати, не перебивати.

Заміняти слова-вульгаризми, жаргонні слова словами літературного мовлення. Збагачувати словник дітей новими формами мовленнєвого етикету в ситуаціях вітання, прощання, знайомства, подяки, вибачення, компліменту. Вчити самостійно в залежності від ситуації, влучно використовувати формули мовленнєвого етикету.

Шостий рік життя

У громадських місцях, на вулиці розмовляти спокійно, тихо, не привертати до себе уваги. Вміти розмовляти невимушено, вільно, чітко, без напруження, тактовно, виразно переконливо, дотримуючись правильної пози, міміки (лагідна посмішка, ласкавий погляд тощо), без зайвих жестів і рухів. Уміти своєчасно змінювати емоційний тон розмови відповідно до ситуації спілкування: спокійно-лагідний, переконливий, прохальний, наказовий, пояснювальний тощо.

Не нав’язувати  вперто співрозмовникові власне «Я», добирати тему розмови, яка є цікавою для співрозмовника, піл час розповіді додержуватись логіки.

Збагачувати словник дітей формулами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації: вітання, прощання, знайомства, прохання, компліменту, подяки, побажання, поздоровлення, згоди, дозволу, відмови, заборони.

Сьомий рік життя

    Познайомити дітей із правилами мовленнєвого етикету, які вимагають певних заборон: не можна голосно розмовляти на вулиці, в громадських місцях, втручатися в розмову інших, нашіптувати на вухо одному із кількох співрозмовників, нагадувати людині про її фізичні вади, не можна вживати образливі слова, прізвиська.

Вміти оцінювати розповідь співрозмовника, тактовно висловлювати власну погодженість чи непогодженість із тим, про що йдеться. Погодженість із співрозмовником підкреслювати за допомогою погляду, жестів, міміки, вигуків тощо.

Ввести в словник дітей прислів’я, в змісті яких відбито правила мовленнєвого етикету. Називати всіх дорослих на ім’я та по батькові. Перш ніж звернутися до незнайомих дорослих, запитати: «Вибачте, будь ласка. Як Ваше ім’я та по батькові?»

Засвоїти форми вітання: «Ви» і «Ти».

Ввести в словник дітей ввічливі форми звертання до незнайомих дорослих людей.

Вчити дітей правильно поводити себе на гостинах, а також зустрічати гостей вдома (вітатися в залежності від віку й ступеня знайомства, вручення й прийняття подарунків, запрошення до участі в різноманітних розважальних заходах тощо).

Збагачувати словник дітей формулами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації: знайомства, привітання, прощання,  висловлювання прохання, подяки, побажання, угоди, дозволу, відмови, заборони, запрошення, співчуття, звертання з компліментом, телефонні розмови.

Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених, лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це – не тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини. Культурними в нас мусять бути всі, незалежно від того, працює людина розумово чи фізично.

 Народ скаже – як зав’яже.

Ласкавими словами й гадюк чарують.          Слово –  не стріла, а глибше ранить.

Гостре словечко коле сердечко.                     Сказаного й сокирою не вирубаєш.

І від солодких слів буває гірко.                      Умій сказати, умій і змовчати.

Слово – не горобець – вилетить не вловиш.    

Висловлювання видатних людей про мову.

Ну щоб, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!…

Тарас Шевченко

« Мова – коштовний скарб народу.»

Іван Франко

« Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування.»

Панас Мирний

« Бо ж наша мова  –  як чарівна пісня, що вміщає в собі і палку любов до Вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбні думи народні, і ніжні запахи рідної землі. А пісня – це найдобірніша, найвиразніша мова.»

Павло Тичина

«… Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури… Мовна культура – це живодайний корінь культури розумової, всього розумового виховання, високої справжньої інтелектуальності.»

Василь Сухомлинський.

« У великому мовному запасі вибрати потрібне слово – то велике вміння, і, навпаки, якщо ви користуєтесь словом неточним, то це, власне, те саме, колиб замість відточеного олівця на уроці малювання ви користувалися цвяхом.

Знання рідної мови визначає багатство, щирість, інтелектуальність особистості. Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком.»

Василь Сухомлинський.

«Без мови нашої, юначе,

Й народу нашого нема.»

Володимир Сосюра

«Безсмертна мова – українська мова,

Ніби цілюще джерело життя.

Виносить мул, щоб чистим стати знову,

Й святити справді світле майбуття»